Програма iменi Фулбрайта в Українi
Представництво Інституту Міжнародної Освіти
The Power of International Education
Програма iменi Фулбрайта в Українi
Представництво Інституту Міжнародної Освіти
home

Джеймс Вільям Фулбрайт (1905 – 1995)

Джеймс Вільям Фулбрайт – визначний американський громадсько-політичний діяч XX століття. Упродовж своєї понад тридцятилітньої праці у Сенаті США Фулбрайт безоглядно й з глибоким розумінням взаємозалежності світу слугував справі миробудівництва й міжнародної співпраці. Він мав великий вплив на зовнішню політику США, а його далекоглядне бачення цивілізованої, раціональної й гуманної атмосфери у міжнародних стосунках лягло в основу Програми, що названа на його честь.

Джеймс Вільям Фулбрайт народився 9 квітня 1905 року у містечку Sumner (Missouri, USA). У 1925 році здобув ступінь бакалавра політичних наук в University of Arkansas (Fayetteville, AR), а згодом ступінь магістра в University of Oxford (Oxford, UK), де навчався як стипендіат Rhodes Scholarship (міжнародна стипендія для навчання в University of Oxford). Далі вивчав юриспруденцію у The George Washington University (Washington, DC). У 30-х роках працював у Департаменті юстиції США й рівночасно викладав у The George Washington University Law School (Washington, DC). 1939 року Фулбрайт був обраний президентом University of Arkansas (Fayetteville, AR), – на той час наймолодшим керівником вишу у США, – який успішно очолював до 1941 року.

У 1942 році Вільяма Фулбрайта обрали до Палати представників Конгресу США, де він працював у Комітеті із закордонних справ. У 1943 Конгрес прийняв проєкт резолюції про участь США у миротворчих операціях, що її розробив конгресмен Фулбрайт і яка стала кроком до співдіяльності в майбутній ООН. Це сприяло зростанню його авторитету й визнанню на загальнонаціональному рівні.

У листопаді 1944 Фулбрайта обирають сенатором від штату Арканзас. У роки перебування на посаді – з 1945 по 1974 – Фулбрайт зажив репутації найбільш впливового й відомого члена Сенату. У 1946 році він виступив із законодавчою ініціативою, спрямованою на створення програми міжнародних наукових обмінів, що її одноголосно схвалив Конгрес США; відтак у 1948 році перші американські стипендіати вирушили за океан, а трохи згодом країни, які погодились на участь у Програмі, почали виділяти кошти на перебування своїх стипендіатів у США. З того часу близько 400 000 науковців, громадських й культурних діячів, викладачів та студентів – різних національностей, віросповідань і наукових зацікавлень – були учасниками Програми імені Фулбрайта.

У 1949 році сенатор Фулбрайт став членом Комітету у закордонних справах Cенату США, а з 1959 по 1974 головував у ньому.

Праця Фулбрайта у Сенаті – наполеглива й самовіддана – стала своєрідним уособленням тенденцій розмаїтого й взаємозалежного світу, що репрезентується не стільки окремими країнами, скільки політичним та культурним консенсусом міжнародної спільноти. У 1954 році Фулбрайт єдиний з усіх сенаторів голосував проти асигнувань на функціонування Постійного підкомітету з розслідувань, що його на той час очолював сенатор Джозеф Реймонд МакКарті (Joseph R. McCarthy); у 1961 він висловив серйозні заперечення проти ініціативи Президента Кеннеді щодо вторгнення кубинських військових опозиціонерів на Кубу у Бухті Свиней (Bay of Pigs).

Промовисто-переконливими й завжди у центрі уваги на слуханнях у Сенаті були подані Фулбрайтом думки з приводу військових дій у В’єтнамі й урядової політики США щодо них. Про інтелектуальний зір сенатора Фулбрайта, мудрість і виваженість рішень у свій час писав відомий американський журналіст й політичний оглядач Волтер Ліпман (Walter Lippmann): «Роль, що її відіграє Фулбрайт у Вашингтоні, важлива, й тут ніхто з ним не може зрівнятися; його усунення з публічного життя було б рівнозначне національній катастрофі».

По завершенні п’ятого поспіль терміну перебування на державній службі сенатор Фулбрайт працював радником юридичної компанії Hogan & Hartson у Вашингтоні. Він ніколи не втрачав віри у свої переконання, продовжував активно підтримувати Програму наукових обмінів, що стала предметом особливої гордості до кінця його життя. Сенатор отримав численні нагороди від урядів, університетів, освітніх організацій багатьох країн за зусилля, що він їх спрямовував на розвиток взаємопізнання і, в кінцевому підсумку, взаєморозуміння між народами. У 1993 році Президент Клінтон нагородив Фулбрайта Медаллю Свободи.

Сенатор Джеймс Вільям Фулбрайт помер 9 лютого 1995 року у віці 89 років у своєму будинку у Вашингтоні (округ Колумбія).